Декларування

Які існують типи декларацій, коли їх слід подавати і який звітний період вони охоплюють?

Законом передбачено чотири типи декларацій суб’єкта декларування:

1) щорічна декларація – декларація, яка подається відповідно до частини першої статті 45 Закону у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація;

2) декларація суб’єкта декларування, який припиняє відповідну діяльність (декларація перед звільненням) – декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. Декларація «перед звільненням» охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування;

3) декларація після звільнення – декларація, яка подається відповідно до абзацу другого частини другої статті 45 Закону з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація;

4) декларація кандидата на посаду – декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини третьої статті 45 Закону до призначення або обрання особи на посаду. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади, якщо інше не передбачено законодавством.

Щодо останнього типу декларації звертаємо увагу на окремі особливості. Зокрема, йдеться про частину п’яту статті 25 Закону України «Про державну службу», зважаючи на зміст якої, особа, яка перемогла у конкурсі на посаду державної служби категорій «Б» та «В», подає декларацію, за минулий рік, перед призначенням лише у разі, якщо декларацію за минулий рік вона не подавала раніше. Іншими словами, якщо переможець вже подавав до цього декларацію будь-якого типу за минулий рік, додатково подавати декларацію не вимагається.

Якщо особа стає переможцем конкурсу на декілька посад в одному органі і раніше не подавала декларацію за минулий рік, вона подає одну декларацію кандидата на посаду, вказуючи посаду, на яку має намір бути призначеною.

Якщо декларація кандидата на посаду була подана, наприклад, у січні 2020 року і охоплювала попередній звітний рік, а особу було призначено на посаду до 2 1 квітня 2020 року, то особа має обов’язок подати щорічну декларацію за 2019 рік.

Інша особливість стосується осіб, зазначених у підпункті «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, які подають в установленому Законом порядку декларацію за минулий рік у разі входження до складу конкурсної або дисциплінарної комісії, утвореної відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів України, Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Такі особи повинні подати декларацію кандидата на посаду протягом десяти календарних днів після входження (включення, залучення, обрання, призначення) до складу відповідної комісії, Громадської ради доброчесності.

У який період подається декларація кандидатами в депутати обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидатами на посади сільських, селищних, міських голів?

Пунктом 4 частини першої статті 3 Закону кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів та старост (далі – кандидати) віднесено до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону. Згідно з частиною третьою статті 45 Закону особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у пункті 4 частини першої статті 3 Закону, повинна подати декларацію кандидата на посаду за минулий рік до обрання на посаду.

Статус кандидата набувається особою з дня її реєстрації кандидатом у порядку, визначеному статтями 222-224 та статтями 227-229 Виборчого кодексу України.

Статтею 226 Виборчого кодексу України передбачено, що кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови, старости села, селища, зареєстрований у порядку, встановленому цим Кодексом, подає декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до Закону.

Після офіційного оприлюднення територіальною виборчою комісією результатів виборів особа вважається обраною депутатом, сільським, селищним, міським головою, старостою з дати реєстрації її територіальною виборчою комісією депутатом, сільським, селищним, міським головою, старостою у порядку, визначеному Виборчим кодексом України.

Таким чином, особа повинна подати декларацію кандидата на посаду в період з дня її реєстрації кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, старости села, селища або кандидатом у депутати до дня реєстрації такої особи, відповідно, депутатом, сільським, селищним, міським головою, старостою села, селища. Така декларація подається шляхом заповнення на 3 офіційному вебсайті Національного агентства у визначеному Законом порядку.

Чи потрібно подавати щорічну декларацію та декларацію перед звільненням, якщо суб’єкт декларування звільняється до 1 квітня?

Якщо суб’єкт декларування звільняється або іншим чином припиняє відповідну діяльність до подання ним щорічної декларації за попередній рік (наприклад, з 15 січня 2020 року), то йому рекомендується подати спочатку щорічну декларацію за попередній рік (2019 рік), а після того окрему декларацію за період з 1 січня 2020 року до 14 січня 2020 року включно, тобто період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями. Це зумовлено тим, що за різні звітні періоди (2019 та 2020 роки) застосовуються різні розміри ПМ. Якщо в особи упродовж звітного періоду були підстави для подання декларації перед звільненням декілька разів, кожна з них має охоплювати період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

Наприклад, особа подала декларацію перед звільненням за період з 01.01.2019 по 01.03.2019, а потім була прийнята на іншу роботу, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, з якої була звільнена з 01.12.2019, то вона має обов’язок подати декларацію перед звільненням за період з 02.03.2019 по 01.12.2019.

Чи потрібно подавати декларації перед звільненням та після звільнення, якщо особа перестала бути суб’єктом декларування, наприклад, згідно зі змінами, внесеними до закону, чи у зв’язку зі зміною статусу юридичної особи публічного права на юридичну особу приватного права?

Ні, не потрібно, адже у цих випадках особа втрачає статус суб’єкта декларування і вимоги фінансового контролю більше не поширюються на неї, а отже особа вже не повинна подавати декларації.

Чи подається декларація перед звільненням у разі, якщо нова посада особи також пов’язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування?

У разі переведення державного службовця на іншу посаду державної служби декларація не подається.

Звільнення особи за переведенням або у разі, якщо особа стала переможцем конкурсу і у зв’язку з цим звільнилася з роботи в одному органі і прийнята на роботу в інший орган наступного робочого дня (без врахування вихідних днів), не вважається припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки у такому випадку відбувається лише зміна посади або інших істотних умов праці.

Чи подається декларація після звільнення, якщо суб’єкт декларування продовжує виконання функцій держави або місцевого самоврядування?

Декларація суб’єкта декларування, який припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, не подається, якщо такий суб’єкт декларування до 1 квітня наступного року знов розпочинає діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, і подає декларацію відповідно до частини першої статті 45 Закону (щорічну декларацію).

Те ж саме правило діє у випадку, коли особа обіймала одночасно дві посади, що зумовлювали обов’язок подати декларацію, але протягом року особа звільнилася або іншим чином припинила перебувати на одній із таких посад.

Коли подають декларацію за минулий рік суб’єкти декларування, які не мали можливості до 1 квітня за місцем військової служби подати декларацію у зв’язку з виконанням завдань в інтересах оборони України?

Відповідно до абзацу другого частини п’ятої статті 45 Закону суб’єкти декларування, які не мали можливості до 01 квітня за місцем військової служби подати декларацію за минулий рік у зв’язку з виконанням завдань в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, безпосередньою участю у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, направленням до інших держав для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у складі національних континентів або національного персоналу, подають таку декларацію за звітний рік протягом 90 календарних днів із дня прибуття до місця проходження військової служби чи дня закінчення проходження військової служби, визначеного частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Чи необхідно суб’єктам декларування, поновленим на роботі за рішенням суду, подавати щорічні декларації за час вимушеного прогулу?

Суб’єкт декларування, поновлений на роботі за рішенням суду, подавати щорічну декларацію за час вимушеного прогулу не зобов’язаний.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України та статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення 5 виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, особа, яку за рішенням суду було поновлено на роботі і яка приступила відповідно до наказу (розпорядження) до фактичного виконання функцій держави або місцевого самоврядування чи іншої діяльності, зазначеної у підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, відповідно до частини першої статті 45 Закону повинна в наступному році до 01 квітня подати щорічну декларацію за рік, у якому відбулось поновлення.

У разі ж якщо після поновлення на роботі особа звільнилася, вона має обов’язок подати декларації перед та після звільнення.

Чи можна подати виправлену декларацію або іншим чином виправити інформацію, зазначену в декларації?

Згідно з частиною четвертою статті 45 Закону суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію упродовж семи днів після подання декларації, але не більше трьох разів.

Для цього немає необхідності звертатися до Національного агентства.

Для подання виправленої декларації слід натиснути на кнопку «Подати виправлену декларацію», яка є активною упродовж відповідного строку в персональному електронному кабінеті суб’єкта декларування у полі поданої декларації.

У суб’єкта декларування відсутня можливість подати виправлену декларацію за власною ініціативою після спливу семиденного строку.

У разі виявлення суб’єктом декларування у поданій декларації недостовірних відомостей після семиденного строку суб’єкт декларування може звернутись до Національного агентства через персональний електронний кабінет, деталізовано описати виявлені неточності або помилки. Відповідна інформація буде врахована Національним агентством у разі проведення повної перевірки (перевірки) декларації відповідного суб’єкта декларування.

Яким є порядок перевірки факту подання та своєчасності подання декларації?

Згідно зі статтею 49 Закону, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Порядок здійснення такого контролю та порядок інформування Національного агентства про виявлені факти неподання або несвоєчасного подання декларацій визначається Національним агентством.

Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти 6 днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

Слід пам’ятати, що за несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність відповідно до статті 1726 КУпАП, а за умисне неподання декларації – кримінальну відповідальність згідно із статтею 3661 КК України (див. запитання 126 цих Роз’яснень).

 

 

Уповноважена особа з питань

запобігання та виявлення

корупції в Мукачівській районній

державній адміністрації (головний

спеціаліст юридичного сектору)                                 

Володимир ГЕЛЕНИЧ

 

Щодо суб’єктів декларування!

 

Хто належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище?

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до статті 50 Закону, відповідно до якої під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються:

Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, члени Національної комісії зі стандартів державної мови, Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої – третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.

Інформація щодо того, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, 2 зазначається станом на останній день звітного періоду (станом на 31 грудня для щорічних декларацій).

Які посади належать до посад з високим рівнем корупційних ризиків?

Відповідно до частини першої статті 50 Закону, перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується Національним агентством.

Згідно з рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № 987/29117, до таких посад віднесено:

посаду Керівника Офісу Президента України, його першого заступника та заступника;

посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України;

посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;

посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами;

посади державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів;

посади в органах місцевого самоврядування: перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;

заступників голів районних, районних в містах рад;

секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;

керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;

голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі).

При цьому звертаємо увагу, що наведений перелік може змінюватися 3 Національним агентством.

Хто належить до національних публічних діячів?

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон від 14.10.2014 №1702-VII), національні публічні діячі – це фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, а саме:

Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України;

перші заступники та заступники міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники і заступники;

народні депутати України;

Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України;

голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів;

члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

Генеральний прокурор та його заступники;

Голова Служби безпеки України та його заступники; Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники;

Голова Антимонопольного комітету України та його заступники;

Голова та члени Рахункової палати;

члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України;

надзвичайні і повноважні посли;

Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, начальники Сухопутних військ України, Повітряних Сил України, Військово-Морських Сил України;

державні службовці, посади яких належать до категорії «А»;

керівники обласних територіальних органів центральних органів виконавчої 4 влади, керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів;

керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків;

керівники керівних органів політичних партій та члени їх центральних статутних органів.

Слід звернути увагу, що 28 квітня 2020 року набирає чинності новий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон від 06.12.2019 № 361-IX), який визначає коло національних публічних діячів.

При зазначенні інформації про належність до національних публічних діячів зважаючи на посаду, яку обіймає особа на останній день звітного періоду відповідної декларації.

Хто вважається «посадовими і службовими особами інших державних органів» відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону?

У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «и» пункту 1 частини першої статті 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративногосподарських функцій.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Стосовно інших працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то вони можуть визнаватися посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Хто вважається «посадовими особами юридичних осіб публічного права» відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону?

При вирішенні питання віднесення осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) першочергово виникає питання розмежування статусу юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права (у разі, якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).

Відповідно до статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права.

Питання віднесення юридичних осіб (їх об’єднань), заснованих на основі державної (комунальної) власності, до юридичних осіб приватного або публічного права на рівні законодавства однозначно не вирішено.

Критерії юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права, які зазначені в статті 81 ЦК України, є єдиною законодавчо закріпленою ознакою розмежування, що мають суттєвий, але не виключний характер.

Так, наприклад, при створенні юридичних осіб приватного права за участю держави мають місце одночасно як розпорядчий акт уповноважених органів державної влади, так і установчі документи відповідно до вимог статті 87 ЦК України.

Ще однією з основних відмінностей між юридичними особами публічного права та юридичними особами приватного права, засновником (учасником) яких є держава в особі своїх органів, є те, що юридичні особи приватного права, на відміну від юридичних осіб публічного права, є власниками переданого їм державного майна, а держава є лише власником акцій і володіє корпоративними правами таких юридичних осіб – господарських товариств. Навпаки у юридичних осіб публічного права, закріплене за державними, комунальним 6 підприємствами майно залишається у власності держави і є предметом лише володіння, користування підприємства з встановленими обмеженнями щодо розпорядження.

Тому для визначення критеріїв розмежування юридичних осіб публічного та приватного права, засновником яких є держава, територіальна громада, необхідним є застосування спеціальних норм, визначених в статтях 167, 169 ЦК України, та відповідних норм чинного законодавства, якими регулюється правовий статус та правовий режим майна державних та комунальних підприємств, господарських товариств тощо.

З урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:

1) створення юридичної особи на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а у випадках, встановлених законом, – і на підставі установчого документа;

2) визначення порядку створення та правового статусу юридичної особи Конституцією України або законом України, який є відмінним від ЦК України, та Законів України, що прийняті відповідно до ЦК України;

3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація останньою публічних функцій держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законом;

4) наявність у юридичної особи не загальної, а спеціальної правоздатності;

5) відсутність у юридичних осіб публічного права майна, закріпленого на самостійному речовому праві;

6) допоміжний характер підприємницької діяльності юридичної особи публічного права до її основної діяльності;

7) покладення юридичної відповідальності на державу, АР Крим, органи місцевого самоврядування за діяльність такої юридичної особи.

При цьому юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні всі зазначені ознаки.

Таким чином, для з’ясування питання, чи належить та або інша юридична особа (об’єднання юридичних осіб) до юридичних осіб публічного чи приватного права, необхідно аналізувати всю сукупність нормативно-правових актів та правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи (об’єднання).

Вказане має значення у цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону).

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств слід розуміти осіб, які мають повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративногосподарські функції.

У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах до уваги слід також брати положення частини третьої статті 65 Господарського кодексу України. Зважаючи на зміст цієї норми, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Визначальним при цьому є обсяг повноважень відповідного працівника. До прикладу, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) таких юридичних осіб безумовно наділені адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.

У зв’язку із наведеним звертаємо увагу, що при визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть в разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функцій. Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 14 цих Роз’яснень.

Чи стає особа суб’єктом декларування у разі тимчасового виконання обов’язків службової чи посадової особи (організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків)?

У цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами – суб’єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі. Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративногосподарські обов’язки на час відсутності керівника структурного підрозділу не є достатнім для того, щоб вважати такого працівника посадовою чи службовою особою, яка є суб’єктом декларування відповідно до Закону. Цей висновок не змінюється навіть в разі призначення працівника тимчасово виконувачем обов’язків на посаді у зв’язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання 8 обов’язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника – це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи і посада.

В той же час зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи, підприємства, на яку не укладено договір). В такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов’язків. При цьому враховуючи, що визначення певного строку у трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважатиметься суб’єктом декларування в розумінні статей 3 та 45 Закону.

Чи належать посадові особи, особи, які входять до складу наглядової ради банків, придбаних державою відповідно до статті 411 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до суб’єктів декларування?

Відповідно до абзацу п’ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону особи, які входять до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, є суб’єктами декларування.

На яких посадових осіб закладів, установ та організацій не поширюється обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю?

Згідно з частиною п’ятою статті 45 Закону дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері:

соціального обслуговування населення;

соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю;

соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня);

освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників);

науки (крім президентів Національної академії наук України та 9 національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віцепрезидентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ);

культури;

мистецтв;

відновлення та збереження національної пам’яті;

фізичної культури;

спорту;

національно-патріотичного виховання.

Крім того, вимоги фінансового контролю, згідно із частиною п’ятою статті 45 Закону не поширюються також на військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також військових посадових осіб з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу, військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військовослужбовців молодшого офіцерського складу військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, крім військовослужбовців, які проходять військову службу у військових комісаріатах.

Чи поширюється обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі?

Ні. Відповідно до частини шостої статті 45 Закону дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

Чи належать нотаріуси (державні та приватні) до суб’єктів декларування?

Нотаріуси (державні та приватні) не належать до суб’єктів декларування та декларації не подають.

Згідно з абзацом п’ятнадцятим частини першої статті 1, підпунктом «б» 10 пункту 2 частини першої статті 3 особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги, зокрема нотаріуси, не є суб’єктами декларування.

Водночас, нотаріуси є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, зокрема вимоги та обмеження, передбачені статтями 22, 23, 28 Закону (обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища, обмеження щодо одержання подарунків, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

Чи належать працівники патронатної служби до суб’єктів декларування?

Працівники патронатної служби є суб’єктами декларування з 18 жовтня 2019 року.

Згідно з абзацом п’ятнадцятим частини першої статті 1, підпунктом «ї» пункту 1 частини першої статті 3 суб’єктами декларування є, зокрема, особи, які займають посади патронатної служби, визначені Законом України «Про державну службу», помічники суддів.

Водночас працівники патронатної служби, які виконують свої обов’язки на громадських засадах, не є суб’єктами декларування.

Чи є члени виборчих комісій суб’єктами декларування?

Згідно з абзацом п’ятнадцятим частини першої статті 1, підпунктом «ж» пункту 1 частини першої статті 3 Закону суб’єктами декларування є члени Центральної виборчої комісії.

Крім того, підпунктом «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону визначено, що суб’єктами, на яких поширюється дія Закону є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Згідно із частиною сьомою статті 33 Виборчого кодексу України, дільничні виборчі комісії не є юридичними особами, а тому члени таких комісій не є суб’єктами декларування відповідно до Закону.

Окружні виборчі комісії та територіальні виборчі комісії є юридичними особами публічного права. При цьому відповідно до частини восьмої статті 33 Виборчого кодексу України територіальні виборчі комісії є постійно діючими органами. Водночас, як випливає зі змісту статей 203, 208 цього Кодексу, формування складу територіальних виборчих комісій здійснюється щоразу під час організації місцевих виборів. Тому члени таких комісій здійснюють відповідну діяльність на тимчасовій основі.

Отже, робота членів виборчих комісій характеризується тимчасовим характером без призначення на посаду як за основним місцем роботи.

З урахуванням наведеного голова, заступник голови, секретар та інші члени окружних виборчих комісій та територіальних виборчих комісій не 11 можуть вважатися посадовими особами юридичних осіб публічного права в розумінні Закону і тому не є суб’єктами декларування.

Станом на яку дату зазначається інформація про місце роботи, посаду суб’єкта декларування, чи належить суб’єкт декларування до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до статті 50 Закону, чи належить його посада до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, а також чи належить особа до публічних діячів?

За загальним правилом, інформація у декларації зазначається станом на останній день звітного періоду (крім окремих об’єктів декларування). Це стосується, зокрема:

відомостей про місце роботи та посаду суб’єкта декларування, тип і категорію посади;

відомостей про те чи належить суб’єкт декларування до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до статті 50 Закону, або чи належить його посада до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків;

відомостей про те, чи належить суб’єкт декларування до національних публічних діячів.

Водночас враховуючи те, що обов’язок подавати декларацію, як такий, пов’язаний і виникає лише у зв’язку із зайняттям певної посади і здійсненням відповідним функцій, звертаємо увагу на винятки з цього загального правила.

Ситуація 1. Якщо особа подає декларацію кандидата на посаду за попередній рік, вона повинна зазначати назву майбутнього місця роботи і майбутню посаду, у зв’язку з якою у неї виник обов’язок подати декларацію, тип і категорію посади, на яку вона претендує, а не місце роботи та посаду, на якій вона фактично перебувала станом на кінець звітного періоду. Тому всі інші перелічені у запитанні статуси зазначаються, зважаючи на статус посади, на яку особа претендує, а не на якій перебувала на кінець року, за який подається декларація.

Ситуація 2. Особа була призначена на посаду у період з 1 січня по 31 березня включно і повинна подати першу щорічну декларацію до 1 квітня за попередній рік.

У цьому випадку особа повинна зазначати назву її місця роботи, посади та ті тип і категорію посади, яку вона обіймає на момент подання першої щорічної декларації.

Тому всі інші перелічені у запитанні статуси вказуються нею, зважаючи на посаду, яку особа обіймає на момент подання такої декларації.

Ситуація 3. У випадку припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, і подання декларації у наступному після цього році (декларація після звільнення) особа повинна зазначити назву місця роботи, посаду, тип і категорію посади, у зв’язку з якою у неї виник обов’язок подати таку декларацію, а не місце роботи та посаду, на яких вона перебувала після звільнення станом на останній день звітного року чи на момент подання декларації. Тому всі інші перелічені у запитанні статуси вказуються, зважаючи на посаду, яку особа обіймала на момент звільнення.

Як заповнювати декларацію особам, для яких посада суб’єкта декларування не є основною або які займають посади, обидві з яких є посадами суб’єкта декларування?

Відповідно до статті 46 Закону у декларації зазначаються, зокрема, відомості про місце роботи (проходження служби) суб’єкта декларування, займану ним посаду (пункт 1 частини першої статті 46 Закону), а також про посаду чи роботу, що виконується або виконувалася суб’єктом декларування за сумісництвом у звітному періоді (пункт 11 частини першої статті 46 Закону).

Проблемними у зв’язку з цим є ситуації, коли основне місце роботи суб’єкта декларування не пов’язане з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування або коли як основне місце роботи особи, так і робота (посада) за сумісництвом пов’язані з виконанням зазначених функцій.

Це стосується, наприклад, депутатів місцевих рад, які не працюють в раді на постійній основі, членів наглядових рад державних чи комунальних підприємств, для яких ця робота не є основною тощо.

Зазначеним суб’єктам декларування слід керуватися таким.

1. У розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації у полях, які стосуються місця роботи та займаної посади, слід зазначити посаду, у зв’язку з якою виник обов’язок подати декларацію (наприклад, посаду депутата місцевої ради чи члена наглядової ради). Те саме стосується кандидатів на такі посади суб’єктів декларування.

Якщо ж особа займає дві посади, які обидві пов’язані із декларуванням, і при цьому одна з них віднесена до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище (відповідно до примітки до статті 50 Закону), то в розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» вказується саме посада службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище.

Якщо ж жодна з посад суб’єкта декларування не віднесена до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, то вказується та посада, яка є основним місцем роботи суб’єкта декларування, в дужках вказується інша займана посада.

2. При заповненні розділу 15 «Інформація щодо роботи за сумісництвом» декларації в полях, які стосуються посади чи роботи, що виконується або виконувалася за сумісництвом, у зазначених ситуаціях слід зважати на те, яка робота є основною для особи. Тому в цьому розділі зазначається лише посада чи робота, яка виконувалася у звітному періоді за сумісництвом до основної.

Як заповнювати відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, якщо у суб’єкта його немає?

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону в декларації зазначаються відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб’єкта декларування та членів його сім’ї. Таку інформацію слід зазначити в декларації лише в разі реєстрації відомостей про суб’єкта декларування та членів його сім’ї у Єдиному державному демографічному реєстрі.

У разі відсутності у суб’єкта декларування або членів його сім’ї унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, його отримання з метою заповнення декларації не вимагається. При цьому у відповідному полі декларації слід обрати позначку «Не застосовується».

Звертаємо увагу, що Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб’єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 784.

Пунктами 8 та 9 цього Порядку передбачено, що внесення до Реєстру інформації про особу та видані їй документи здійснюється уповноваженими суб’єктами у разі:

оформлення документів, якщо на цей час зазначена інформація не внесена до Реєстру або змінилася;

реєстрації місця проживання чи місця перебування;

реєстрації актів цивільного стану;

за бажанням особи, якщо інформація про неї не внесена до Реєстру.

Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Зокрема, відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі містяться у паспорті громадянина України та паспорті громадянина України для виїзду за кордон, оформлених засобами Реєстру.

У декларації необхідно зазначити «місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію». Чи можна вказати абонентську скриньку поштового відділення як адресу для надсилання кореспонденції?

Суб’єкт декларування може вказати абонентську поштову скриньку як поштову адресу, на яку Національним агентством може бути надіслано йому кореспонденцію.

Зважаючи на пункт 2, пункти 43 та 93 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, поштовою адресою є адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці. При цьому з використанням абонентської поштової скриньки доставляються: прості поштові відправлення; повідомлення про надходження поштових відправлень, які підлягають видачі в об’єкті поштового зв’язку, поштових переказів; повторні повідомлення про надходження рекомендованих поштових відправлень; періодичні друковані видання.

Одночасно звертаємо увагу, що для обрання такого способу отримання кореспонденції в електронній формі декларації слід:

1) у відповідному полі вказати індекс відділення зв’язку, у якому відкрито абонентську скриньку;

2) зазначити відповідний населений пункт;

3) у полі «Номер корпусу» зазначити номер абонентської скриньки у форматі «а/с №»;

4) в інших полях блоку «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування» обрати позначку «Не застосовується».

 

 

Уповноважена особа з питань

запобігання та виявлення

корупції в Мукачівській районній

державній адміністрації (головний

спеціаліст юридичного сектору)                                 

Володимир ГЕЛЕНИЧ

 

Повідомлення про суттєві

зміни в майновому стані!

 

За якою формою та яким чином слід подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування?

Відповідно до частини другої статті 52 Закону в разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме: отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов’язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства.

Виправлені повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування до Реєстру не подаються. Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування подаються винятково в електронній формі, їх паперова копія не подається.

На кого поширюється дія вимог статті 52 Закону щодо подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані?

Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подають суб’єкти декларування, які є службовими особами, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством (див. вище Роз’яснення щодо інформації про суб’єкта декларування). Інші суб’єкти декларування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подають.

Чи подаються повідомлення про суттєві зміни в майновому стані члена сім’ї суб’єкта декларування?

Ні, інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку членом сім’ї суб’єкта декларування не повідомляється.

З якого часу у суб’єкта декларування припиняється обов’язок подавати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані?

Обов’язок подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування припиняється з моменту втрати статусу службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, або з моменту припинення перебування на посаді, пов’язаній з високим рівнем корупційних ризиків. Це може бути звільнення суб’єкта декларування або переведення на іншу посаду, яка не зазначена в примітці до статті 50 Закону та в Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

Коли необхідно подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у разі придбання автомобіля, якщо його придбано за кордоном?

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або уповноваженій набувачем особі, перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.

Враховуючи зазначене:

1) придбання суб’єктом декларування транспортного засобу за межами України, що підтверджується відповідними документами, без державної реєстрації такого транспортного засобу в Україні вважається «придбанням майна» в розумінні частини другої статті 52 Закону;

2) суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані (у разі придбання ним транспортного засобу за межами України, вартість якого перевищує 50 ПМ) протягом 10 днів з моменту набуття права власності за договором;

3) при визначенні вартості майна (транспортного засобу, придбаного за межами України), щодо набуття у власність якого суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, витрати із справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів, пов’язаних із ввезенням такого транспортного засобу на митну територію України та його державною реєстрацією, не повинні враховуватись для цілей декларування. Разом з тим якщо при здійсненні суб’єктом декларування реєстрації транспортного засобу або його митному оформленні, зокрема сплаті ввізного мита, акцизного податку чи податку на додану вартість, суб’єкт декларування у звітному періоді здійснив видаток, що перевищує встановлений поріг декларування (50 ПМ), то такий видаток повинен бути відображений у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларації.

Чи необхідно відображати інформацію, яка була зазначена в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, у декларації такого суб’єкта декларування?

Так, необхідно.

Подання інформації про суттєві зміни в майновому стані відповідно до статті 52 Закону не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати декларацію та зазначити в ній відомості, передбачені статтею 46 Закону.

Наприклад, у разі отримання доходу на суму вище 50 ПМ суб’єкт декларування повинен подати про це повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Зазначена інформація повинна бути також відображена у 3 декларації цього суб’єкта декларування, що охоплює звітний період, у якому у суб’єкта декларування виник обов’язок подати відповідне повідомлення про суттєві зміни в його майновому стані.

Слід звернути увагу на відмінність у порогах декларування, встановлених Законом для відображення інформації в декларації та повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Так, у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані вказується інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму більше 50 ПМ. Цей поріг поширюється також на цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), яке було придбано суб’єктом декларування. Водночас, відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону, у декларації зазначається інформація про цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), якщо його вартість перевищує 100 ПМ. Відповідно, у разі придбання цінного рухомого майна (крім транспортних засобів) вартістю більше 50 ПМ, але менше 100 ПМ, інформація про придбання такого майна буде відображена в декларації лише в розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування», оскільки поріг декларування в цьому розділі також становить 50 ПМ.

Яке поняття доходу і видатку застосовується при повідомленні суб’єктами декларування про суттєві зміни в майновому стані – одноразовий дохід/видаток чи сукупний?

Зобов’язання повідомляти про суттєві зміни в майновому стані відповідно до частини другої статті 52 Закону є додатковим заходом здійснення фінансового контролю, спрямованим на з’ясування фактичної зміни у майновому стані суб’єкта декларування, не очікуючи подання наступної декларації. Тобто повинна виникати реальна суттєва зміна у майновому стані, яка полягає у можливості використання відповідного доходу суб’єктом декларування або здійсненні ним значного видатку.

Так під доходом та видатком слід розуміти одноразовий, а не сукупний дохід чи видаток.

Під поняттям «одноразовий дохід» слід розуміти отримання суб’єктом декларування доходу, що перевищує суму в розмірі 50 ПМ, який нарахований та фактично виплачений одним джерелом доходу, має ознаку доходу та визначену дату набуття права власності на такий дохід (дату отримання доходу).

При вирішення питання щодо подачі повідомлення про суттєві зміни в майновому стані слід брати до уваги розмір нарахованого «одноразового доходу», оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб.

Наприклад, у разі отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами має місце отримання декількох одноразових доходів з одного джерела.

Тобто особа може розпоряджатись грошовими коштами одразу після їх одержання (надходження частинами, наприклад, заробітна плата за першу половину місяця 15 числа і за другу половину місяця – до 30 числа).

Отже, суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані лише в тому разі, коли розмір нарахованої заробітної плати за половину місяця, виплачений йому на певну дату, перевищує суму в розмірі 50 ПМ. Аналогічний підхід слід застосовувати при визначенні поняття «видаток».

Чи необхідно подавати щомісяця повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, якщо розмір місячної заробітної плати суб’єкта декларування перевищує 50 ПМ?

Заробітна плата суб’єкта декларування вважається його доходом. Відповідно, якщо суб’єкт декларування отримав одноразовий дохід (у вигляді заробітної плати тощо) у розмірі, що перевищує 50 ПМ, коли такий дохід було отримано, то виникає обов’язок повідомити про це Національне агентство шляхом подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Роз’яснення щодо необхідності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у випадку отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами викладено у попередньому питанні.

Чи подається повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування у разі отримання спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна, вартість яких не відома?

Якщо при отриманні спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна грошова оцінка такого майна не проводилась і вартість його не відома, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подається.

Скільки повідомлень про суттєві зміни у майновому стані необхідно подати суб’єкту декларування у разі здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, внаслідок якого набуто право на майно, вартість якого перевищує 50 ПМ?

Подається одне повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, у відповідних розділах якого зазначається як інформація про видаток, так і про придбане майно.

 

 

Уповноважена особа з питань

запобігання та виявлення

корупції в Мукачівській районній

державній адміністрації (головний

спеціаліст юридичного сектору)                                  

Володимир ГЕЛЕНИЧ

 

Повідомлення про суттєві

зміни в майновому стані!

 

За якою формою та яким чином слід подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування?

Відповідно до частини другої статті 52 Закону в разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме: отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов’язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства.

Виправлені повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування до Реєстру не подаються. Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування подаються винятково в електронній формі, їх паперова копія не подається.

На кого поширюється дія вимог статті 52 Закону щодо подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані?

Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подають суб’єкти декларування, які є службовими особами, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством (див. вище Роз’яснення щодо інформації про суб’єкта декларування). Інші суб’єкти декларування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подають.

Чи подаються повідомлення про суттєві зміни в майновому стані члена сім’ї суб’єкта декларування?

Ні, інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку членом сім’ї суб’єкта декларування не повідомляється.

З якого часу у суб’єкта декларування припиняється обов’язок подавати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані?

Обов’язок подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування припиняється з моменту втрати статусу службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, або з моменту припинення перебування на посаді, пов’язаній з високим рівнем корупційних ризиків. Це може бути звільнення суб’єкта декларування або переведення на іншу посаду, яка не зазначена в примітці до статті 50 Закону та в Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

Коли необхідно подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у разі придбання автомобіля, якщо його придбано за кордоном?

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або уповноваженій набувачем особі, перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.

Враховуючи зазначене:

1) придбання суб’єктом декларування транспортного засобу за межами України, що підтверджується відповідними документами, без державної реєстрації такого транспортного засобу в Україні вважається «придбанням майна» в розумінні частини другої статті 52 Закону;

2) суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані (у разі придбання ним транспортного засобу за межами України, вартість якого перевищує 50 ПМ) протягом 10 днів з моменту набуття права власності за договором;

3) при визначенні вартості майна (транспортного засобу, придбаного за межами України), щодо набуття у власність якого суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, витрати із справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів, пов’язаних із ввезенням такого транспортного засобу на митну територію України та його державною реєстрацією, не повинні враховуватись для цілей декларування. Разом з тим якщо при здійсненні суб’єктом декларування реєстрації транспортного засобу або його митному оформленні, зокрема сплаті ввізного мита, акцизного податку чи податку на додану вартість, суб’єкт декларування у звітному періоді здійснив видаток, що перевищує встановлений поріг декларування (50 ПМ), то такий видаток повинен бути відображений у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларації.

Чи необхідно відображати інформацію, яка була зазначена в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, у декларації такого суб’єкта декларування?

Так, необхідно.

Подання інформації про суттєві зміни в майновому стані відповідно до статті 52 Закону не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати декларацію та зазначити в ній відомості, передбачені статтею 46 Закону.

Наприклад, у разі отримання доходу на суму вище 50 ПМ суб’єкт декларування повинен подати про це повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Зазначена інформація повинна бути також відображена у 3 декларації цього суб’єкта декларування, що охоплює звітний період, у якому у суб’єкта декларування виник обов’язок подати відповідне повідомлення про суттєві зміни в його майновому стані.

Слід звернути увагу на відмінність у порогах декларування, встановлених Законом для відображення інформації в декларації та повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Так, у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані вказується інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму більше 50 ПМ. Цей поріг поширюється також на цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), яке було придбано суб’єктом декларування. Водночас, відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону, у декларації зазначається інформація про цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), якщо його вартість перевищує 100 ПМ. Відповідно, у разі придбання цінного рухомого майна (крім транспортних засобів) вартістю більше 50 ПМ, але менше 100 ПМ, інформація про придбання такого майна буде відображена в декларації лише в розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування», оскільки поріг декларування в цьому розділі також становить 50 ПМ.

Яке поняття доходу і видатку застосовується при повідомленні суб’єктами декларування про суттєві зміни в майновому стані – одноразовий дохід/видаток чи сукупний?

Зобов’язання повідомляти про суттєві зміни в майновому стані відповідно до частини другої статті 52 Закону є додатковим заходом здійснення фінансового контролю, спрямованим на з’ясування фактичної зміни у майновому стані суб’єкта декларування, не очікуючи подання наступної декларації. Тобто повинна виникати реальна суттєва зміна у майновому стані, яка полягає у можливості використання відповідного доходу суб’єктом декларування або здійсненні ним значного видатку.

Так під доходом та видатком слід розуміти одноразовий, а не сукупний дохід чи видаток.

Під поняттям «одноразовий дохід» слід розуміти отримання суб’єктом декларування доходу, що перевищує суму в розмірі 50 ПМ, який нарахований та фактично виплачений одним джерелом доходу, має ознаку доходу та визначену дату набуття права власності на такий дохід (дату отримання доходу).

При вирішення питання щодо подачі повідомлення про суттєві зміни в майновому стані слід брати до уваги розмір нарахованого «одноразового доходу», оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб.

Наприклад, у разі отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами має місце отримання декількох одноразових доходів з одного джерела.

Тобто особа може розпоряджатись грошовими коштами одразу після їх одержання (надходження частинами, наприклад, заробітна плата за першу половину місяця 15 числа і за другу половину місяця – до 30 числа).

Отже, суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані лише в тому разі, коли розмір нарахованої заробітної плати за половину місяця, виплачений йому на певну дату, перевищує суму в розмірі 50 ПМ. Аналогічний підхід слід застосовувати при визначенні поняття «видаток».

Чи необхідно подавати щомісяця повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, якщо розмір місячної заробітної плати суб’єкта декларування перевищує 50 ПМ?

Заробітна плата суб’єкта декларування вважається його доходом. Відповідно, якщо суб’єкт декларування отримав одноразовий дохід (у вигляді заробітної плати тощо) у розмірі, що перевищує 50 ПМ, коли такий дохід було отримано, то виникає обов’язок повідомити про це Національне агентство шляхом подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Роз’яснення щодо необхідності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у випадку отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами викладено у попередньому питанні.

Чи подається повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування у разі отримання спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна, вартість яких не відома?

Якщо при отриманні спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна грошова оцінка такого майна не проводилась і вартість його не відома, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подається.

Скільки повідомлень про суттєві зміни у майновому стані необхідно подати суб’єкту декларування у разі здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, внаслідок якого набуто право на майно, вартість якого перевищує 50 ПМ?

Подається одне повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, у відповідних розділах якого зазначається як інформація про видаток, так і про придбане майно.

 

 

Уповноважена особа з питань

запобігання та виявлення

корупції в Мукачівській районній

державній адміністрації (головний

спеціаліст юридичного сектору)                                  

Володимир ГЕЛЕНИЧ

 

Повідомлення про суттєві

зміни в майновому стані!

 

За якою формою та яким чином слід подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування?

Відповідно до частини другої статті 52 Закону в разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме: отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов’язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства.

Виправлені повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування до Реєстру не подаються. Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування подаються винятково в електронній формі, їх паперова копія не подається.

На кого поширюється дія вимог статті 52 Закону щодо подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані?

Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подають суб’єкти декларування, які є службовими особами, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством (див. вище Роз’яснення щодо інформації про суб’єкта декларування). Інші суб’єкти декларування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подають.

Чи подаються повідомлення про суттєві зміни в майновому стані члена сім’ї суб’єкта декларування?

Ні, інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку членом сім’ї суб’єкта декларування не повідомляється.

З якого часу у суб’єкта декларування припиняється обов’язок подавати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані?

Обов’язок подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування припиняється з моменту втрати статусу службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, або з моменту припинення перебування на посаді, пов’язаній з високим рівнем корупційних ризиків. Це може бути звільнення суб’єкта декларування або переведення на іншу посаду, яка не зазначена в примітці до статті 50 Закону та в Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

Коли необхідно подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у разі придбання автомобіля, якщо його придбано за кордоном?

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або уповноваженій набувачем особі, перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.

Враховуючи зазначене:

1) придбання суб’єктом декларування транспортного засобу за межами України, що підтверджується відповідними документами, без державної реєстрації такого транспортного засобу в Україні вважається «придбанням майна» в розумінні частини другої статті 52 Закону;

2) суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані (у разі придбання ним транспортного засобу за межами України, вартість якого перевищує 50 ПМ) протягом 10 днів з моменту набуття права власності за договором;

3) при визначенні вартості майна (транспортного засобу, придбаного за межами України), щодо набуття у власність якого суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, витрати із справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів, пов’язаних із ввезенням такого транспортного засобу на митну територію України та його державною реєстрацією, не повинні враховуватись для цілей декларування. Разом з тим якщо при здійсненні суб’єктом декларування реєстрації транспортного засобу або його митному оформленні, зокрема сплаті ввізного мита, акцизного податку чи податку на додану вартість, суб’єкт декларування у звітному періоді здійснив видаток, що перевищує встановлений поріг декларування (50 ПМ), то такий видаток повинен бути відображений у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларації.

Чи необхідно відображати інформацію, яка була зазначена в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, у декларації такого суб’єкта декларування?

Так, необхідно.

Подання інформації про суттєві зміни в майновому стані відповідно до статті 52 Закону не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати декларацію та зазначити в ній відомості, передбачені статтею 46 Закону.

Наприклад, у разі отримання доходу на суму вище 50 ПМ суб’єкт декларування повинен подати про це повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Зазначена інформація повинна бути також відображена у 3 декларації цього суб’єкта декларування, що охоплює звітний період, у якому у суб’єкта декларування виник обов’язок подати відповідне повідомлення про суттєві зміни в його майновому стані.

Слід звернути увагу на відмінність у порогах декларування, встановлених Законом для відображення інформації в декларації та повідомленні про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Так, у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані вказується інформація про отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму більше 50 ПМ. Цей поріг поширюється також на цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), яке було придбано суб’єктом декларування. Водночас, відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону, у декларації зазначається інформація про цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), якщо його вартість перевищує 100 ПМ. Відповідно, у разі придбання цінного рухомого майна (крім транспортних засобів) вартістю більше 50 ПМ, але менше 100 ПМ, інформація про придбання такого майна буде відображена в декларації лише в розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування», оскільки поріг декларування в цьому розділі також становить 50 ПМ.

Яке поняття доходу і видатку застосовується при повідомленні суб’єктами декларування про суттєві зміни в майновому стані – одноразовий дохід/видаток чи сукупний?

Зобов’язання повідомляти про суттєві зміни в майновому стані відповідно до частини другої статті 52 Закону є додатковим заходом здійснення фінансового контролю, спрямованим на з’ясування фактичної зміни у майновому стані суб’єкта декларування, не очікуючи подання наступної декларації. Тобто повинна виникати реальна суттєва зміна у майновому стані, яка полягає у можливості використання відповідного доходу суб’єктом декларування або здійсненні ним значного видатку.

Так під доходом та видатком слід розуміти одноразовий, а не сукупний дохід чи видаток.

Під поняттям «одноразовий дохід» слід розуміти отримання суб’єктом декларування доходу, що перевищує суму в розмірі 50 ПМ, який нарахований та фактично виплачений одним джерелом доходу, має ознаку доходу та визначену дату набуття права власності на такий дохід (дату отримання доходу).

При вирішення питання щодо подачі повідомлення про суттєві зміни в майновому стані слід брати до уваги розмір нарахованого «одноразового доходу», оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб.

Наприклад, у разі отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами має місце отримання декількох одноразових доходів з одного джерела.

Тобто особа може розпоряджатись грошовими коштами одразу після їх одержання (надходження частинами, наприклад, заробітна плата за першу половину місяця 15 числа і за другу половину місяця – до 30 числа).

Отже, суб’єкт декларування повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані лише в тому разі, коли розмір нарахованої заробітної плати за половину місяця, виплачений йому на певну дату, перевищує суму в розмірі 50 ПМ. Аналогічний підхід слід застосовувати при визначенні поняття «видаток».

Чи необхідно подавати щомісяця повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, якщо розмір місячної заробітної плати суб’єкта декларування перевищує 50 ПМ?

Заробітна плата суб’єкта декларування вважається його доходом. Відповідно, якщо суб’єкт декларування отримав одноразовий дохід (у вигляді заробітної плати тощо) у розмірі, що перевищує 50 ПМ, коли такий дохід було отримано, то виникає обов’язок повідомити про це Національне агентство шляхом подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування.

Роз’яснення щодо необхідності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у випадку отримання кількох платежів заробітної плати з різними сумами викладено у попередньому питанні.

Чи подається повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування у разі отримання спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна, вартість яких не відома?

Якщо при отриманні спадщини, подарунка, приватизації нерухомого майна грошова оцінка такого майна не проводилась і вартість його не відома, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подається.

Скільки повідомлень про суттєві зміни у майновому стані необхідно подати суб’єкту декларування у разі здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 ПМ, внаслідок якого набуто право на майно, вартість якого перевищує 50 ПМ?

Подається одне повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, у відповідних розділах якого зазначається як інформація про видаток, так і про придбане майно.

 

 

Уповноважена особа з питань

запобігання та виявлення

корупції в Мукачівській районній

державній адміністрації (головний

спеціаліст юридичного сектору)                                  

Володимир ГЕЛЕНИЧ

 

 

 

Остання зміна сторінки: 03-03-2020 13:46